Вінницька журналістка Ірися Герцун, що кілька років тому закінчила Києво-Могилянську академію, на 14 лютого поділилася "святковою" історією із власного життя, пов'язаною із Днем святого Валентина.

Ось, що написала незаміжня вінничанка про свою поїзду до родичів в село:

"...Якось приїхала до бабусі в глухе село, без інтернету, водопроводів, але як годиться – з місцевою знахаркою. Усі мої приїзди одним словом можна описать: "Боже-боже що ж це робицця, в тебе таке придане, і розумна і красива, а оно твої подружки-ровесниці з вулиці, такі-сякі, всякі не гарні і ті заміж повиходили, а тобі не везе та й не везе".

Моя бабця всерйоз запідозрила, що то пороблено і треба бігом бігти до Марічки, тієї власне місцевої знахарки, викачуваться яйцями. Курячими. Мов, ото до неї з районів і зі всьої області приїжджають - і дітей везуть, і хворих і зурочених і переляканих - і всі помога, той тобі поможе.

Я скептично подумала: "Та ну які там порчі і яке «пороблено». Але всі ці особисті історії, на кшталт пісень Олі Полякової «шльопалі шльопки мої пятки – убегала тамтарарам без оглядки" давали привід подумать щодо яєць. Раптом справді якась скотиняка на мене криво глянула. Ну гаразд чого гріха таїти - мені було дуже цікаво як це викачуваться яйцями.

Прийшли з мамцьою до баби Маріки. Рано. Ще перші півні не співали, з трьома курячими щойно знесененими яйцями. Взяли всьо як книжка пише – одну хлібину і пару гривень.

Ще ні світ, ні зоря, а біля хати Марічки – черга. Стоять машини - мамки з дітьми, з районів і області понаїхали: те спати не може, те заїкається, а ще чиясь мала хворіє часто. І навіть кремезні серйозні чолов'яги на крутомі джипі прибули. Теж, певно, знімати пороби.

Я страшенно хотіла спати та їсти і поглядала на пляшку "Активії" в своєму пакеті. Але мамця казала, що не можна, бо то всьо робиться натщесерце. Десь за годину прийшла моя черга. Зайшли на веранду - там ікони, пшениця, ніж. Мабуть ритуальний. Мене посадили в центрі хати на стілець. Бабця прочитала "Отче наш" і "Вєрую", щось в повітрі одрізала ножом. Взяла три склянки з водою (може свяченою – точно не скажу), поставила перед іконами. Одним яйцем почала катати трохи вище живота. Я тим часом дуже хтіла їсти, в животі щось булькало і я не могла ні про що думать - тільки про "Активію" в пакеті.

Прочитавши зо три молитви знахарка повиливала яйця в кожну склянку. Сказала, що я здорова як кобила, ібо вона таких крепких яєць ще не бачила (ну це такі, коли розбиваєш, а вони не розпливаються), єдине що – я тільки нєрвна трохи. Нічо мені нема і не пороблено і мов чого прийшли – в неї є пара. І що жить буду в хаті чоловіка.

Минуло кілька тижнів. Приїхала до своєї бабусі. Знов ґвалт:"Боже-боже що ж це робицця, в тебе таке придане, і розумна і красива, а оно твої ровесниці з вулиці, такі-сякі, всякі страшні- негарні, хамки люті і ті заміж повиходили, а тобі не везе та й не везе. Святий боже, святий крепкий і НЕ пороблено!".

З Днем Св. Валентина тих, хто в нього вірить! Кохання та взаєморозуміння☺